Еmail: LMinenko@biocon-bc.com
Моб. тел. +38 (097) 473-42-12
     Пульсар «Канівської Матерії»    Світ очима Любові     Творчий шлях
З А П Р О Ш Е Н Н Я

З нагоди 200-річчя народження Т.Г.Шевченка запрошуємо Вас 8 серпня 2013року о 17.00
на відкриття персональної виставки Любові Міненко «В своїй хаті – своя правда», яка відбудется в
Національному музеї літератури України.
Адреса музею: м.Київ, вул. Б.Хмельницького, 11, тел. (044) 235-12-95.
Режим роботи: Пн.-Пт. 9.00-17.00 Суб. 10.00-17.00 Нед. - вихідний
Виставка триватиме до 28 серпня 2013року.


Пульсар «Канівської Матерії»

Кожного дня вона розпалює вогонь у рідній батьківській хаті, котрій майже сотня літ. Разом з родичами вона відродила оселю, аби розділити її самотність і дати нове життя колисці роду. Кожного дня вона розпалює у серцях своїх учнів ватру творчості, аби сповна розкрити їх обдарування, відкрити для них високий світ мистецтва і продовжити себе у своїх учнях. Після більш як тридцятилітньої розлуки художниця повернулася до Канева...

Власне, Любов Міненко ніколи не поривала зв'язків зі своєю маленькою батьківщиною. Сімнадцятилітньою дівчиною поїхавши до столиці, вона так і не стала вишколеною київською пані. Здобула фах художника-поста-новника, навчаючись в Київському художньому інституті (нині Київська академія мистецтв). її наставником був відомий у мистецьких колах академік.

Студенткою п'ятого курсу здійснила оформлення вистави «Не просте, а золоте» Ю.Чаповецького в Київському театрі юного глядача. Після закінчення інституту два роки працювала художником-постановником вистав у Хмельницькому музично-драматичному театрі. Здійснила художньо-монументальне оформлення київського Будинку шлюбу, що на вулиці Червоноармійській, художньо оформила книгу Т.Ні-колаєвої «Український національний одяг», а також інші видання - «Київ та Київщина», «Історія українського одягу». Любов Міненко - член Національної спілки художників України, Національної спілки театральних діячів України. Але, попри досягнення і звання, вона передовсім - канівчанка. Цим Богом даним званням вона пишається найбільше: і в колі друзів, і на столичних мистецьких «тусовках», і знайомлячись з мистцями із-за кордону.

Перш, ніж втілити на полотнах усю повноту емоційного піднесення, спровоковану здебільшого тією ж «канівською матерією», розкрилену жагу самовираження, художниця пройшла досить драматичний (загалом характерний для більшості мистців) шлях. Бути жінкою, дружиною, матір'ю, а згодом і бабусею, і жити у мистецтві - випробування не з легких. Недарма до революції вивчитися на художника жінка практично не могла - жоден навчальний заклад не допускав її присутності у своїх стінах. Та й на початку 7О-х, коли пані Люба здобувала фах художника, в інституті дівчат навчалося не більше 20 відсотків.

Був період, коли Любов Міненко віддала себе винятково сім'ї. Тривав він близько десяти років. Якось удосвіта, поки домочадці спали, вона зібрала найнеобхідніші речі і поїхала до Канева. Згодом і чоловік, і діти збагнули, що вчинити по-іншому вона не могла, бо не могла далі бути просто жінкою, коли душа нуртувала, задихаючись від неможливості самореалізуватися.

Творча перерва дала новий, ще могутніший і глибший, ніж досі, виплеск творчості. Приховані особистісні переживання вилилися у твори, які вражають і мистецтвознавців, і пересічних глядачів. Перших-професіоналізмом і новаторством, других - доступним для розуміння драматизмом душі української жінки.

З одного боку, пані Люба комунікабельна, доступна, з перших хвилин зустрічі уже «своя». З іншого - соромлива і незахищена, сентиментальна, збентежена і незбагненна. У неї невелике коло друзів, яких вважає рідними. Це Євген Сверстюк, Микола Плахотнюк, Надія Світлична, Роксолана Сіра, Володимир Козак, Валентина Да-виденко, Валерій Соловйов, Ганна Олійник, Світлана Писаренко.

Творчість художниці живе великою любов'ю до своєї землі, до рідних, до незбагненних і доступних водночас таїн канівських круч, де виросла мисткиня, які увійшли в її плоть і втілилися зразками високого мистецтва. Енергетичні імпульси живої «канівської матерії» провокували народження нових і нових полотен.

З юних літ художниця увібрала атмосферу місць, сакралізованих народною уявою. Чого лишень варті назви круч, що поруч батькової хати: Чортиця, Божиця. Із-за Чортиці сонце сходить, за Божицею воно заходить, а між ними - хатина

Тузів, де впродовж віків жила родина, де звучало українське слово, мамина чиста і щира народна пісня, де зачитувалися «Кобзарем» Тараса Шевченка, де народжувалися діти і. навіть залишаючи вже дорослими рідне гніздо, духовно залишалися вірними оберегу першої і вічної любові.

Батьки вирізнялися неабиякими талантами: мама чудово співала, вишивала, батько майстрував, виготовляв макітри. Четверо їхніх дітей Бог нагородив кожного своєю іскрою - даром. Василь увібрав мамину пісню і чисту раниму душу, Ніна (на десять хвилин старша за свою сестру-близнючку Любу) свій талант багато років виявляла у мистецтві постановок циркових вистав, керуючи народним самодіяльним колективом «Дніпро», наймолодша Тамара гармонійно поєднує духовне і матеріальне начало і є тихою гаванню жіночої мудрості. Ставши дорослими, діти залишаються найріднішими людьми - щирими, безпосередніми, добросердечними, підтримуючи і допомагаючи один одному. Можливо, саме сильна родинна енергетика І змусила повернутися у вересні минулого року до рідного лона і «столичну» сестру Любу, нині викладачу композиції училища культури і мистецтв.

Зафіксовані на споглядальному рівні пейзажі, образи, сюжети художниця «перепускає» крізь власне філософське осмислення і втілює на полотні. Вона береться лише за ті ідеї, котрі виробила Їі підсвідомість. Вона переконана, що навіть абстракція і стилізація повинні мати серйозний вмотивований зміст. Тому твори Любові Міненко - чи то живопис, акварель чи аплікація (саме у цих трьох художніх напрямках творить мисткиня), мають надзвичайну притягальну силу і мистецьку цінність. «На канівських кручах», «Під місяцем стоя...», «Сон», «На балу у місяця», «Батькова хата», «Покрова», «Ярослава», «Зоре моя вечірняя»... «Яка глибина!» - оцінюють мистецтвознавці: «Яка краса!» - захоплюються ще зовсім свіжими роботами пересічні відвідувачі виставок художниці. І кожен правий. Незважаючи на специфічну манеру втілення образу на полотні, художниця доступна для сприйняття і розуміння кожному. Навіть якщо глядач-аматор далекий від осмислення мистецьких напрямків і не здатний оцінити професіоналізм мисткині, душєю він приймає твори Любові Міненко. Вони окрилюють, освітлюють, приворожують дивовижною енергетикою, що іде від щирої, рвійної, зболеної душі художниці.

Чи важко малювати? Щойно ставши із пензлем навпроти білого незачіпаного полотна, художниця поринає в інший світ, куди й веде підсвідомість. Розпочавшись, цей виснажливий процес не припиняється доти, доки не народиться картина. Іноді це може тривати 10-12 годин підряд. Це вже згодом прискіпливо оцінюватимуть черговий твір мисткині свої і чужі мистецтвознавці, оглядатимуть, прицінюючись, колекціонери. Здебільшого Любов

Міненко чує схвальні відгуки про свої твори, в яких - частинка її самої.

Загалом художниця створила близько 300 живописних полотен, сотні акварелей, аплікацій. Частина з них знаходиться в галереях і приватних колекціях у Франції, Німеччині, Ізраїлі, США та інших країн. Свої картини Любов Міненко подарувала і Києво-Могилянській академії, Шевченківському національному заповіднику. З-поміж 20 виставок, які «пережила» художниця, найближчими і найлюбішими серцю є для неї власне канівські. У музеї Т.Шєвченка мисткиня виставляла свої твори двічі - у 1994 і 1998 році.

Дня 18 березня 2004 рою, мисткиня чекала з особливим, душевним трепетом у музеї прикладного декоративного мистецтва відкрилася іще одна її персональна канівська виставка. Із захопленням дивляться на свою талановиту І відому вчительку її учні - студенти 1-4 курсів Канівського училища культури та мистецтв. За кілька місяців вони встигли поріднитися і полюбити один одного.

—Якби не діти, я, мабуть не вистояла б у житті, - зізнається пані Люба. - Вони урівноважують емоції і почуття, коли ти чогось досяг. Вони не фальшивлять і не зраджують. Дякую долі, що маю щастя продовжити себе в учнях. Іхотіла б аби вони «переросли» свою вчительку ...

/Лариса ЗЕЛЕНЕНКО/