Світ Очима Любові

За фахом Любов Міненко — художник-постановник театру. Вищу художню освіту здобула в Академії образотворчого мистецтва і архітектури (майстерня видатного сценографа академіка Данила Лідера). Початок творчої діяльності — Державний театр м. Хмельницький, де оформила десять вистав. 1981 року виконала державне замовлення — панно в техніці карбування на фасад Будинку шлюбу в Києві. Працює в техніках: олії, акварелі, аплікації. Має дванадцять персональних виставок.

 ...Шлях до своєї майстерні від Києва до колиски нашого духу живописного Канева Любов Міненко щоразу долає із задоволенням — то шлях раннього дитинства, до якого ми не повертаємо. І чи не звідти, з дитинства, де чула гарні пісні матері, бабуні, жінок-сусідок, де закохувалась у красу і де чутлива душа дівчинки запитувала: "Чому поряд із красою Існують страждання, прикрощі?" формувався світогляд нинішньої художниці.

Бажання малювати прокинулося у віці семи-восьми років. Ще й досі пам'ятає профіль, який однокласниця швидким рухом зобразила на шкільній дошці. Вразив сам акт зображення людини; то було відкриттям: таке — можливе. З того часу стала якоюсь іншою. Відокремившись від гурту/утворила собі нішу. Канівські кручі, куди бігала поміркувати про світ і людей, то теж була ніша.

Особливу увагу звертала на жести, поведінку, міміку та одяг людей. А "невідомий образ" підсвідомо жив у глибинах душі.

Першим, іще дитячим, творчим злетом була участь в обласній художній виставці, — школа представила малюнки на тему Шевченкових творів. Після такого самовиразу відчула себе над землею — у світі краси, чистоти, добра, справедливості. Про жорстокість, прикрість тоді ще не здогадувалась.

Дипломну роботу в Київському художньому інституті (нині це Академія образотворчого мистецтва і архітектури) ескізи до балету "Лілея" К. Данькевича за твором Т. Шевченка студентка Любов Міненко виконала в манері стилізованої української народної ікони.

"Мені здавалося, — сповідується художниця, — що в цій роботі я на повний голос висловила те, чого набула в Інституті, і те, що глибоко відчувала — народні корені мистецтва. Я чекала на оцінку художньої ради. І раптом — оплески. Не сказавши жодного слова, мене вітали. Зрозуміло, що вітали, як починаючого митця, але для мене то було трагічно — відчула співчуття. Як виявилось пізніше, причини для ' співчуття були закладені в самій манері мого художнього вислову. Дев'ять років моєї творчої паузи (я дійсно не брала в руки пензель і фарби) свідчать про те, що ходи такій творчості не було".

Життя і творчість її в колі числа п'ять: 5 травня 1950 року народження. Людина, Бог, Земля, Вода, Місяць — п'ять складових її творчості.

При спілкуванні відчула п'ять складових ЇЇ яскравої особистості: розкутість, неординарність вдачі, силу Духу, доброту, високе відчуття свого коріння. її здатність наповнювати все любов'ю.

Персонажі не просто оживають, надихаються в її аплікаціях, вони мають душу. Сприймаються не як метафора, а як духовна реальність. Це особливо прочитується в роботах "Розмова", "Сестри", "Сповідь", "Чужі".

Залюблена в колір, Любов Міненко щедро послуговується всім багатством палітри. Працює розкуто і винахідливо, то зіштовхуючи різкі контрасти в роботах "Не віддам", "У схованці", то будуючи струнку єдину поліфонію у таких, як. "Розмова", "Коню мій, коню". Але завжди світ сприймається нею через колір, про що власне свідчать І назви робіт: "Коню білий", "Коню чорний".

В акварельній серії "Канів" та живописних полотнах "Злет", "Місячна ніч" драматичний діалог загострюється своєрідністю пластики та експресивністю ліній, а іноді композиційною побудовою живописних смуг.

Мистецтво Любові Міненко органічно вписується в образотворчий простір України, не випадково вона звертається до творчості Т. Шевченка, Л. Українки, Г. Сковороди, М. Гоголя. її роботи виконані в різноманітних техніках і експоновані на багатьох престижних виставках, цікавлять як фахівців, мистецтвознавців, музейних працівників, так і безпосередньо глядачів.

Сама художниця говорить: "Мені не треба титулів, головне, щоб глядачеві бажалося спілкуватися з моїм мистецтвом. Щоб людям було тепло, світло з моїми роботами, а мені щоб хотілося творити для них".

Розмірковуючи про життя, творчу долю, про нелегкий шлях до того, що тепер є в її доробку, подумала — її вдачі, її долі можна по-доброму позаздрити. Вона — людина, яка вберегла гармонію в собі, й дає можливість відчути красу світу Іншим.

У кожного митця власна мистецька нивка в межах світу» огородженого парканом. Комусь досить доглядати той клаптик і навіть бачити над ним місяць, зорі, Чумацький Шлях, Когось переймає бажання відшукати в суцільному маленькі непомітні дверцята, через які можна вийти у ...степ. Щодо Міненко —то за нею, сам у степ, де ти будеш такий який є насправді: виходь і йди, куди поведе душа. Не всяк цього простору не острашиться. Міненко його ладна обійняти. Звідси і завмирання: перед степом, а не в степу. І на обрії — кінь білий. Щоб іти своєю дорогою. Щоб пролетіти, як вітер. Любов Міненко одривається від самої себе аби завтра бути не такою, як сьогодні. Але опора незмінна — народна культура.

/Світлана МУШТЕН мистецтвознав/